«Колосок» №5,6 -2008                                                                      І. Козловська

                                    Як первісна людина "вивчала  фізику".

Коли говорять про зв'язок фізики та історії, як правило, розуміють історію розвитку фізики, біографії вчених, долі фізичних ідей та винаходів. Інколи згадуються фізичні методи, які допомагають історикам у вивченні пам‘яток старовини. Наприкінці кожного розділу підручника з історії міс­титься параграф, котрий висвітлює розвиток науки та культури певної епо­хи. Проте, фізика і техніка пов'язані з історичним розвитком суспільства набагато тісніше, ніж описано у підручниках. Спробуємо простежити цей зв'язок.

ЛЕГЕНДА ЧИ ГЛЕЧИК?

Спостерігаючи за природою, люди накопичували знання, підсвідомо ви­водили закономірності та встановлювали зв'язки між явищами, намагали­ся використати здобуті навики на практиці.

Історія людства залишає і матеріальні, і духовні сліди. Важко визначи­ти, що краще збереглося з первісних часів: глечик чи легенда. Людина та природа творять історію у тісній взаємодії, тому основне поняття історії - розвиток - вбирає у себе найрізноманітніші елементи, фактори, прояви. Під цим поняттям слід розуміти розвиток суспільства в цілому, весь спектр розвитку науки, техніки, культури, мислення, оскільки це - складна сис­тема різноманітних взаємодій між, на перший погляд, найвіддаленішими об'єктами та процесами.

МІЦНІСТЬ МАТЕРІАЛІВ

Уроки фізики в давнину люди отримували під час виготовлення різних знарядь праці. Перш за все, у людей формувалося уявлення про відмін­ності у міцності матеріалів: за допомогою кам'яних знарядь виготовля­ли дерев'яні тощо. Перші знаряддя давніх людей (пітекантропів) - еоліти (мал. 1) - важко відрізнити від каменів, розколених природними силами. Намагаючись отримати знаряддя з ріжучими краями або із загостреним кінцем, давня людина знаходила відповідний камінь, а потім розколювала його іншим каменем.

Для виготовлення кам'яних знарядь у якості сировини пітекантропи застосовували кремінь. У місцевостях, де не було природних запасів кре­меню, використовували інші породи: яшму, роговик, халцедон, гранітний валун, інколи - вапнякові породи. Кремінь досить поширений у природі і йому властиві якості, необхідні для виготовлення знарядь праці, а саме: він дуже твердий, розколюється на тонкі пластинки з ріжучими краями.

При виготовленні знарядь праці для рубання (чопперів) людина за­уважила відмінності у властивостях матеріалу залежно від обраного на­прямку. Давня людина могла спостерігати таке явище: якщо впродовж тривалого часу вдаряти по мінералу в одному напрямку, він залишається неушкодженим; якщо ж легко вдарити в іншому напрямку - кристал роз­колюється на тонкі і міцні пластинки, котрі могли слугувати ножами, скре­блами тощо. Іноді незначний натиск у певному напрямку призводив до розколювання кристала.

З часом замість еолітів людина почала ви­користовувати знаряддя праці, яким сві­домо надавала певної форми. Ці зна­ряддя - кремнієві уламки різної форми з ретельно оббитою або сколеною поверхнею - отри­мали назву ручних рубил (або ударників). Спочатку ручне рубило було універсальним знаряддям праці. За його допомогою   розтирали  і подрібнювали   рослинну їжу, зішкрібали та чисти­ли шкірку і кору, кололи горіхи тощо. Пізніше людина навчилася виготовляти ручні рубила різного типу (мал. 2) Вони мали гострі й хвилясті краї, здатні розривати, зішкрібати, а також мали подовження, які давали можливість штовхати і колоти предмети. Такі знаряддя можна було виготовити шляхом двосторонньої оббивки ка­меня.

Відколоти шматок каменя певних розмірів і форми давні люди могли лише за умови використання закону паралелограма сил. Звісно, первіс­ні люди використовували його несвідомо і "навпомацки", як і їхні послі­довники - давньогрецькі каменотеси.

При оббиванні каменів та їх розколюванні часто застосовувалася техніка ударної ретуші, а пізніше - так звана контрударна ретуш. Плас­тинки, що оброблялися, клали на кам'яне ковадло і вдаряли по них дерев'яною колотівкою. Крізь пластинку удар спочатку передавався ковадлу, а потім, повертаючись, відбивав дрібні уламки від нижньої час­тини оброблюваної пластинки.

ДОБУВАННЯ ВОГНЮ

Є різні наукові гіпотези про те, як людина приборкала вогонь. У будь-якому разі, можна стверджувати, що спочатку людина познайомилась з "диким" вогнем природних явищ: вулканів, пожеж, блискавок. Цін­ні властивості вогню - його здатність освітлювати, а також зігрівати і пом'якшувати рослинну й тваринну їжу - змусили первісну людину пере­творити "дикий" вогонь на "домашній", навчитися підтримувати його.

Минуло багато часу, перш ніж людина навчилася не лише підтримувати вогонь, але й освоїла його штучне до­бування. Однак люди і надалі намагалися під­тримувати вогонь, оскільки способи його добування були надто трудомісткими.

Археологічні та етнографічні мате­ріали переконують нас, що найдавні­шими способами добування вогню були: вишкрібання, свердління, ви­пилювання і викрешування вогню під час ударів каменя об залізо

Вишкрібання вогню

У процесі вишкрібання вогню дереви­ну у вигляді поліна з невеликим жолобком або борозною тримали коліном. Загостре­ною дерев'яною паличкою обома рука­ми з великою швидкістю водили вздовж борозни вперед-назад під кутом 30-35°. Таким чином, вишкрібається борозна, в її краях накопичується стружка, яка че­рез деякий час починає тліти, а при роз­дуванні - спалахує.

Свердління вогню

Найпоширенішим способом добування вогню в усіх частинах світу було свердлін­ня. У шматку сухого дерева робили невелике заглиблення, клали поліно горизонтально і тримали ногами. Дерев'яну паличку із зао­кругленим кінцем встромляли у заглиблення і швидко обертали руками. Внаслідок тертя відбувалося нагрівання, і сухий мох, струж­ка або інший горючий матеріал, покладений в заглиблення, спалахував. Цей спосіб по­ступово вдосконалювався: замість палички використовували лук, ремінна тятива якого петлею охоплювала вертикальну паличку. Найшвидше вогонь отримували в резуль­таті обертання вертикальної палички за допомогою лука або шнурка (ремінця), які охоплювали її петлею.

Згодом висвердлювання вогню поча­ли здійснювати за допомогою так званого помпового свердла. У цьому інструменті в нижній частині вертикальної палички крі­пили маховичок, а з верхнього кінця па­лички в обидва боки розходились короткі шнурки, вільні кінці яких з'єднувалися го­ризонтальною паличкою.

Випилювання вогню

Випилювання вогню відбувалося наступним чи­ном. Частину стовбура бамбука товщиною 10-15 см розщеплювали вздовж на дві половинки, одну з них клали на землю порожнистою стороною до­низу. Потім з пластинки бамбука виготовляли ніж, яким пиляли стовбур поперек. Деревина бамбука багата на кремнезем, тому вона дуже тверда і сильно нагрівається внаслідок тертя, а серцевина стебла здатна легко спалахувати.

Викрешування вогню

Викрешували вогонь за допомогою кременю і металу. Цей спосіб добування вогню винайшли найпізніше і користувалися ним аж до появи сірників. Спочатку замість металу (заліза) застосували руду, сірчаний колчедан (пірит). Для успішного виконання викрешування необхідно мати трут, без якого неможливо вловити іскру.

Використання вогню - одне з найвагоміших від­криттів в історії людства. Завдяки цьому люди пе­ремогли пітьму, позбулися страху перед мороком, винайшли способи боротьби з холодом, покращили харчування, збільшили продуктивність праці.

Спільна   трудова   діяльність,   спільне   житло, спільний вогонь, який зігрівав громаду,  - все це об'єднувало і згуртовувало людей. Людина почала застосовувати у своїй діяльності величезну кіль­кість простих знарядь. З цього часу розпочався новий етап історії людства, який тривав від 40 до 12 тис. років до н. є., тобто весь пізній неоліт. Той етап характеризувався накопиченням простих знарядь, які створювала людина сучасна (Homo sapiens).

Частина 2

ШЛЯХ, ПЕРЕМІЩЕННЯ, ШВИДКІСЬ

Блукаючи лісами, долаючи перешкоди на шляху, первісна людина по­чинала розуміти, що дорога, якою вона добирається до бажаного місця може бути довшою, ніж та віддаль, яку визначила, помітивши це місце. Так у первісної людини вироблялося поняття різниці між шляхом, який необхідно пройти до цілі та переміщенням (віддаллю по прямій між дво­ма об'єктами). У прадавніх людей формується необхідність порівнюва­ти швидкості: руху людини за різних умов, бігу тварин і польоту птахів, польоту списа чи стріли і т.п. Наші пращури вчилися робити ті чи інші оцінки: скільки летітиме стріла? чи вдасться наздогнати певну тварину? як швидко можна просунутися по річці на плоту? Описані тут дії давніх людей свідчили про перші прояви, а потім і формулювання тих проблем, які згодом мали перетворитися на фізичні задачі різної складності.

Звичайно, перші розв'язки приходили до первісної людини інтуїтивно, на основі численних „спроб і помилок". Однак вони поволі формували її просторові уявлення і, таким чином, наближали до нового сприйняття довкілля. Людина відчула потребу перейти до кількісних обчислень на­вколишнього світу, зрозуміла необхідність вивчати його метричні влас­тивості.

Первісні  технології

Початкові фізичні відомості люди накопичували при побудові перших жител чи заслонів від вітру. Вибір відповідних матеріалів для будівництва, необхідність знайти засоби їх скріплення та забезпечити стійкість спо­руди дали поштовх не лише до узагальнення перших практичних знань, але й створення первісних технологій на основі узагальнення результа­тів спостережень та зроблених висновків під час різноманітних робіт у побуті.

Першим набором спеціальних знарядь, якими людина здійснювала процес різання, були: наконечники, які прив'язували до древка або при­клеювали смолою; скребло для чищення шкіри, різання м'яса та сухо­жиль; скребок, щоб чисто вишкребти шкіру; проколка (мал. 1).

Використання спеціальних знарядь привело до розробки і застосу­вання технологій. Для виготовлення кам'яного знаряддя людина зна­ходила камінь дископодібної форми („нуклеус") і за допомогою іншого твердого каменя (відбійника) отримувала відщепи - заготовку, яку далі обробляла. Щоб надати заготовці необхідну форму (особливо - вістрю),її оббивали і підправляли спеціальним прийомом - ретушшю (мал.2).

Каміння використовували для облаштування житла, спеціальних місць для збереження м'яса, кісток. Потреба у застосуванні певної форми ка­меня змушує людей не лише шукати камінці, сортувати і відкладати, але й добувати їх з надр землі. Первісні гірничі роботи в цей час проводили з допомогою оленячих рогів (праобрази кайла) і палиць.

Розвиток полювання зумовлює використання кістки та рогів, з яких виготовляли наконечники, згодом використовуються металеві знаряд­дя: кинджали, шила і дріт, лощила різних розмірів.

Збиральство і полювання - дуже важкий спосіб добування їжі. Довгі години доводилось вишукувати дупла диких бджіл на вершинах дерев і добувати звідти мед. Нелегко було вбивати птицю у польоті чи підстері­гати здобич у заростях, чи стояти у воді в очікуванні моменту, щоб блис­кавично проткнути рибу наконечником. Ці труднощі змушували первісну людину удосконалювати знаряддя для ловлі здобичі. Поступово людина почала використовувати гарпун, ласо, сітку, петлю, згодом придумала різноманітні ловчі ями, мисливські пастки

ОБРОБКА МАТЕРІАЛІВ

В епоху пізнього палеоліту на основі поступового освоєння первісною людиною властивостей речовин значно зростають можливості обробки матеріалів. Удосконалюється техніка оббивки, сколювання, шліфування, довбання, свердління, заточування матеріалів, а також віджимна техні­ка видалення тоненьких пластинок (лусочок) методом обережного тиску кістяною паличкою.

У Мейєндорфі (в околицях сучасно­го Гамбургу) знайдено вироби ново­го типу, які належать епосі мезоліту. Зокрема, це наконечники до стріл зі зробленим із кремнієвих пластинок черенком, вони лише частково обро­блені характерною дрібною ретушшю вздовж країв. Майстри свідерського періоду (за знахідками на річці Свідер коло Варшави) оволоділи мистецтвом сколювати з призматичних нуклеусів довгі та тонкі, правильно оброблені кремнієві пластини. У них з'явились і нові, більш досконалі, наконечни­ки для стріл, які мали вузькі та довгі, строго симетричні вістря у вигляді вербового листочка.

У часи мезоліту способи виготов­лення знарядь праці мають дві тен­денції. По-перше, до вже відомих до­даються нові специфічні прийоми виготовлення дрібних кремнієвих зна­рядь - геометричних форм мікролітів. По-друге, виникають великі кам'яні знаряддя (тесла, сокири), яких раніше не було. їх виготовляли принципово новим способом -„точеною ретушшю" (послідовне викришування часточок каменю), а далі - свердління.

ВИНАЙДЕННЯ ЛУКА І СТРІЛ

Первісний винахідник уважно спо­стерігав за усім, що відбувалося у при­роді, і спочатку лише робив спроби відтворити ті явища, які бачив. Він, на­приклад, прекрасно знав, що випадково відведена гілка дерева стрімко повертається у попереднє положення. Цю властивість він використовував для створення різноманітних пружин­них пасток. Метаючи каміння, палки, а згодом-спис, людина винайшла лук і стріли (мал. 3).

Лук, тятива і стріли - великі технічні досягнення людства - перші складні знаряддя людини, які не могли бути створені раніше, адже їх винахід вимагав накопичення попередніх знань і знайомства з низкою інших винаходів.

З винайденням лука людина озброїлась новою силою - прихованою си­лою пружності. Лук і стріли стали основним видом зброї аж до XVII ст., а в деяких народів Півночі - до ХХст. Лук і стріли давали змогу впольовувати тварин на відстані 100-150 м, а в деяких випадках довжина польоту стріли сягала 900 м.

Поява лука і стріл сприяла пе­реходу від примітивних форм по­лювання до ефективніших, роз­ширились можливості добування м'ясної їжі. Полювання стає однією з основних галузей господарства ).

Широке застосування лука і стріл відноситься до епохи мезоліту і раннього неоліту (з XII по IV тис. до н.е.). У цей же час людина зробила ще один важливий винахід: навчилася випалювати глиняний посуд

ЗБІЛЬШЕННЯ СИЛИ М'ЯЗІВ

У добу пізнього палеоліту було відомо вже близько ста форм різних знарядь, серед них - вістря, гарпуни, списи з наконечниками. Зокрема, особливе місце займала списометальник: дерев'яна чи кістяна паличка із зазубленням чи гачком на кінці - підпорою для нижнього кінця древка спису. Це був перший відомий нам механічний засіб для збільшення сили м'язів людини. Спис, кинутий з його допомогою, пролітав значно більшу відстань і завдавав сильнішого удару. Удосконалення оправ для інстру­ментів та різноманітних ручок для знарядь свідчило не лише про появу естетичних смаків людини, але й про перше свідоме використання про­стих механізмів - важелів.

ЗБРОЯ

Винахід лука і стріл дали людині у руки зброю, яка вигідно відрізнялась від списа. З часом стріла на тупому кінці отримала спіральне оперення, що надавало їй обертального руху в польоті, забезпечувало горизон­тальність і точність руху. Це згодом послужило основою ідеї створення гвинтової нарізної зброї, завдяки якій куля обертається.

            Оригінальним винаходом мезолітних часів був бумеранг - різновид метальної палиці у вигляді зігнутого куска дерева серпоподібної форми з ледь помітним гвинтоподібним ви­кривленням поверхні, яка забезпе­чує своєрідність його польоту. При вмілому кидку бумеранг описує в по­льоті петлі і різні криві (дальність по­льоту до 150 м). При попаданні у ціль він може поранити звіра загостреним краєм, а якщо мисливець промах­неться - повертається до місця ки­дання.

«Колосок» №1,2009 часть3                                                                        І. Козловська

Як первісна людина «вивчала » фізику.

ЗАКОНИ ПЛАВАННЯ

Щоб прогодуватися, наші пращури стали не тільки добри ми мисливцями на звірину, але й оволоділи мистецтвом упіймати те, що водиться у водній стихії. Для ловлі риби, а також щоб полювати за водо­плавними птахами, вони використовува­ли човни. Перші човни і весла з'являються вже у далекі часи середнього кам'яного віку, їх видовбували зі стовбурів дерев

Людина епохи мезоліту вперше змайструвала човен, потім сплела сіть, тобто невід, врешті, виготовила все інше, щоб упіймати рибу. Знаряддям були гарпуни і стріли, користувалися давні рибалки також примітивними острогами з трьома зубцями. А от найстаріша рибальська сіть, залишки якої знайдено у Росії, біля Виборга, була виготовлена з волокон вербової кори та мала поплавки з кори й кам'яні грузила. З цими винаходами люди поволі освоювали і закони плавання тіл.

ТЕПЛО І СВІТЛО

Людина епохи мезоліту удосконалювала своє житло: утеплювала наме­ти, зведені з кісток мамонта, жердин та шкур тварин. Для цього лозою вона переплітала стовпи, обмазувала переплетення глиною. Для покриття даху люди використовували не лише шкіри, але й листя, яке відштовхувало воду і, таким чином, оберігало житло від дощу.

Людина навчилася користуватися теплом. Вогонь використовувався та­кож для виготовлення човнів з колоди (стародавні човни часто мають на собі сліди випалювання) та для загострення дерев'яних списів. Вогонь у давні часи відомий також як засіб гравірування та створення скульптури.

У давні часи зроблені і перші спроби освітлити житло не лише за допо­могою вогнища. Археологи знаходять спеціальні пристосування, в яких ви­користовувався лій - жир тварин. Для освітлення приміщень брали порож­нисті великі кістки, наповнювали їх лоєм та запалювали видовбану дірку; таким чином, поступово згоряючи, жир освітлював усе навколо.

Усі ці роботи вимагали досконалих знань про властивості матеріалів.

ГОНЧАРСТВО І ТКАЦТВО

Чи не найважливішим досягненням людини часів неоліту вважається ліплення та випалювання глиняного посуду - гончарство. За однією з ба­гатьох гіпотез про появу першої кераміки, миски та глечики виплітали з гі­лок і обмазували глиною. Якщо такий посуд випадково потрапляв у вогонь, плетена частина згоряла, а глиняна - ставала твердою. Переваги випаленої  глини були очевидні: з'явилися нові можливості для приготу­вання, а також збереження їжі та води. З часом глину змішува­ли з піском чи товченим черепашником, оберігаючи таким чином посуд від тріщин при випалюванні. А от мешканці Подніпров'я додавали рубану траву, щоб надати ГЛИНІ більшої в'язкості. Ще до винайдення гончарного круга використовували стрічковий чи джгутовий спосіб виготовлення кераміки: з глини скручува­ли джгути, які накладали на форму по спіралі, а потім стискали.

В епоху неоліту з'явилося прядіння, тобто скручування волокна льону, конопель чи вовни у нитку, щоб потім зіткати з пряжі тканину. Прядіння, очевидно, виникло з плетіння. Етнографам відомі давні плетені вироби: ко­шики, шнури, рибальські сіті, пояси, взуття, посуд, головні убори тощо. Спо­чатку пряли вручну, пізніше - за допомогою веретена. З появою складніших верстатів починає розвиватися ткацтво Виготовлення та випалювання глиняного посуду, винайдення прядіння свідчило, що люди набували потрібні навички завдяки здобутим знанням про механічні й теплові властивості матеріалів.

МЕТАЛИ

У IV тисячолітті до нашої ери від­булися надзвичайно важливі зміни в матеріальній культурі людства, пов'язані з використанням металів. Серед перших люди почали вико­ристовувати золото, срібло, свинець, олово. Особливу роль відіграла мідь, яка, спочатку у чистому вигляді, а піз­ніше - у сплавах, була найважливі­шим металом до початку ери заліза.

Період поширення мідних знарядь праці називають енеолітом - про­міжком часу між кам'яним та заліз­ним віком людства. Тоді ж винайдено  і гончарний круг, і колісний транспорт, і цеглу-сирець, і способи зрошення земель . Однак найважливішим став пере­хід до обробки першого металу - міді.

Обробляючи незвичайний червону­ватого кольору камінь-самородок, люди помітили його особливу м'якість. Під час кування при сильних ударах кусок міді ставав плоским, а його краї - значно го­стрішими за кам'яні. Пізніше люди осво­їли плавлення міді та почали відливати з неї знаряддя. Мідь поклала початок ери металів, а виробництво сплавів розпо­чало бронзовий вік. За твердістю мідь поступається кременю та ще деяким породам каменю, однак має і величезні переваги. Навіть у холодному вигляді за допомогою кування їй можна надати форму, а камінь розсиплеться. Щоб зробити мідну сокиру, необхідно затратити менше праці і часу, ніж для виготовлення кам'яної. Зламане кам'яне знаряддя вже не можна відре­монтувати, а зіпсутий мідний виріб - легко переплавляється.

Виготовляли з міді кинджали, сокири, наконечники списів, рибальські гачки, голки; вони були набагато досконаліші, ніж кам'яні. Окрім того, ви­користання міді дало можливість отримати такі знаряддя, які з каменю ви­готовити неможливо (трубчасті чи цвяхи).

БРОНЗА ТА ЗАЛІЗО

Новий сплав - бронза - виявився ще ціннішим для господарства людини, ніж мідь: бронза досить тверда, має порівняно низьку температуру плав­лення (700-1 000 °С). Але й бронза не витіснила каменю. Це вдалося лише залізові: воно твердіше, легше піддається куванню та частіше трапляється у природі, ніж мідь. Однак плавиться воно при температурі аж 1 530 °С. Од­нак у примітивному горні, куди засипалась залізна руда і деревне вугілля, температура сягала лише 1 100 °С. Так отримували тістоподібну, змішану зі шлаком масу (крицю). Для підвищення температури у горн наганяли холод­не повітря за допомогою ручних міхів.

Використання заліза суттєво вплинуло на розвиток ремесла: по-перше, зна­ряддя праці з заліза були набагато досконаліші, а, по-друге, за їх допомогою легше оброблялись інші матеріали (кістка, дерево, шкіра, кольорові метали).

ГЕОГРАФІЯ ТА АСТРОНОМІЯ

Поруч із суто практичними застосуваннями, знання фізичних явищ су­проводжували розвиток духовної культури людства. Набуті астрономічні знання стародавні люди демонстрували, створюючи елементарні «календарі», вміли креслити реальні карти місцевості на піску, шкірі, дереві чи корі Вони орієнтувалися по зорях на відкритій місцевості, на воді, знали властивості багатьох мінералів.

ЖИВОПИС ТА МИСТЕЦТВО

Знання з фізики, які здобула стародавня людина, вплинули на розвиток мистецьких технологій. Навіть найпростіші орнаменти, які люди наносили на кістяні чи кам'яні предмети побуту, виконувалися різноманітними техні­ками (насічки, гравірування, розпис мінеральними фарбами .

З практичними уміннями видобування звуків пов'язані і початки музич­ного мистецтва. Вже у первісні часи були створені всі різновиди музичних інструментів: ударні (з кісток, дерева чи натягнутого куска шкіри) струнні чи щипкові (їхнім прототипом слугувала тятива лука), духові (з порожнис­того дерева чи трубчастих кісток). У житлах стародавніх людей археологи знаходили трубчасті кості з боковими отворами. Зокрема, в Україні, побли­зу Чернігова (неподалік містечка Межириці), знайшли зроблені з кісток мамонта два калатайла, шумлячий браслет з п'яти кістяних пластин а також ударний молоток з рогу оленя.

Таким чином, люди, спостерігаючи за фізичними властивостями речей та предметів, проявляли свої емоції та отримували естетичну насолоду. Це дало можливість накопичувати знання про навколишній світ, зокрема ті, які у майбутньому сформуються в елементарні основи фізики.

ЕЛЕКТРИКА ТА МАГНЕТИЗМ

Первісні люди зустрічалися з електричними, магнітними та оптичними явищами, однак ці явища або не впливали істотно на їх життя, або були джерелом страху чи виникнення забобонів. Передусім, йдеться про грозу, що супроводжується блискавкою та громом. Однак з легенд бронзового та початку залізного віку знаємо про те, що воїни під час грози застромляли у землю мечі вістрям вгору, а самі падали на землю. Це згадка про перші громовідводи в історії людства. Існує також версія, що за допомогою елек­тричного розряду людина отримала перший вогонь: блискавка вдарила у дерево, а те загорілось.

Отже, як бачимо, ще первісна людини вміла спостерігати, вивчати фізич­ні явища та застосовувати їх закономірності собі на користь.